Доступність посилання

ТОП новини

«Кіборг» розповів про підрив злітної смуги Донецького аеропорту


Знищений танк у Донецькому аеропорті
Знищений танк у Донецькому аеропорті

«Ми так звикли до хаотичного вогню сепаратистів, що просто не реагували»

Черкаси – Віталій Паламарчук, доброволець шостої роти другого батальйону 79-ї бригади з позивним «Сміливий», у зону АТО потрапив у серпні 2014 року. У Донецькому аеропорту був двічі, зокрема, два тижні провів під безперервними обстрілами на диспетчерській вежі. Він розповів Радіо Свобода про обставини підриву злітної смуги летовища.

У Донецький аеропорт ми зайшли не одразу. Спершу базувалися у Краматорську, в штабі АТО. Звідти й отримували завдання, зокрема і «на аеропорт». Куди треба, туди й виїжджали.

«Кіборг» розповів про підрив злітної смуги Донецького аеропорту
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:03:41 0:00


Був на диспетчерській вежі аеропорту приблизно наприкінці листопада десь 12-14 днів. Наше завдання полягало в тому, щоб давати можливість підвозити все необхідне в аеропорт. Ми зайняли диспетчерську вишку, щоб її не зайняв ворог, бо тоді конвої на термінал були б неможливими.

По суті, ніхто нікого не питав, ніхто нічого не вибирав й наша рота туди заступила за збігом обставин.

Терористи пропонували перемир’я після того, як наші Збройні сили давали їм достойну відсіч, а потім самі ж його і порушували, коли їм це було вигідно

Там бої ішли завжди щоденно. Фактично бойові дії не припинялися. Терористи самі пропонували перемир’я після того, як наші Збройні сили давали їм достойну відсіч. Вони просили перемир’я, а потім самі ж його і порушували, коли їм це було вигідно.

Будівлю ми поділили на сектори на бійниці, з яких велися бої. На кожній бійниці було цілодобове чергування. Якщо у нас, припустимо, був пост номер один, то на нього ми заступали втрьох. Чергували цілодобово дві години через чотири. От є в мене чотири години, щоб поспати, а далі йде моє бойове чергування.

Можна було застосовувати вогонь у відповідь. Не будеш же стріляти куди завгодно, якщо не бачиш цілі, а по цілі у відповідь можна. Тож більшість часу ми були в обороні, а не здійснювали наступ.

«Ми на хаотичний вогонь просто не реагували»

Ми обходилися тим, що у нас було за принципом «маємо те, що маємо».

Спершу була проблема з тепловізорами, а потім нам їх передавали.

Сепаратисти ж працювали у який спосіб? Хаотично відкривали вогонь у напрямку будівлі і провокували нас на відкриття вогню у відповідь. Ну, а їхній снайпер вже фіксував вогневі точки і намагався їх гасити. Тому, коли вони відкривали такий хаотичний вогонь, ми так вже до нього звикли, що і не відповідали. Просто не реагували.

Людина звикає до всього. Ми як заходили туди, брали з собою сухпай. Більше нічого такого не було. На маленьких горілках розігравали каші, консерви.

Віталій Паламарчук
Віталій Паламарчук

Коли вдруге заходили в аеропорт, диспетчерської вишки вже не було. Вежа вже була розбомблена. Термінали теж. Усе тоді було вже розбите й розбомблене.

Цілою залишилася тільки злітна смуга, по якій, по суті, ми й зайшли. Наш підрозділ заступав на релейну станцію.

Спершу ми просто йшли як супровід колони легкої бронетехніки з причепом. Але те, що в колоні була вибухівка, ми визначили вже на самій злітній смузі. Обороняти вже не було чого й ми вирішили підірвати «злітку».

Тож, коли я удруге був у Донецькому аеропорту то брав участь у підриві злітної смуги.

Мене Бог милував, а от товариша поранили в Донецькому аеропорту

Мій бойовий товариш розповідав, що було багато поранених й вони виводили їх звідти. Він теж отримав поранення, а от мене Бог милував.

Ми першими учотирьох пішли добровольцями з Христинівського району (Черкаська область, – ред.) і так до останнього трималися разом. Ні кроку на місці, ні кроку назад.

Нічого хорошого, крім друзів, я в аеропорту не побачив.

Найгірше, що може бути – це коли втрачаєш бойових товаришів

Найгірше, що може бути – це коли втрачаєш бойових товаришів. Що ж може бути гірше, коли родина втрачає, хто батька, хто брата, хто сина. Оце найстрашніше.

От спиш у казармі й через одне-два ліжка починають збирати речі загиблого, щоб передати рідним. На це боляче дивитися.

  • Зображення 16x9

    Дар’я Бунякіна

    Співпрацює із Радіо Свобода з 2010 року. Народилася у Черкасах. Закінчила Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького за спеціальністю «Журналістика». Має досвід роботи в газетній та телевізійній журналістиці.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG